ЗДО №5 "Факел", м. Гайсин
Ми запалюємо, бо палаємо самі!

Консультації для батьків

КНИГА В ЖИТТІ ДИТИНИ
Всебічний розвиток дитини в ранньому дитинстві - запорука його успішного майбутнього. Важливу роль у розвитку людини будь-якого віку грає читання книг, адже завдяки книгам ми пізнаємо світ, як реальний, так і придуманий, чогось вчимося, вдосконалюємось.
Коли ми були ще зовсім маленькими, то місія читання книг лягала на плечі наших батьків.
Зараз, практично з самого народження, дитину супроводжує книга. Спочатку це пластикові книжки-пищалки з простими картинками, потім - барвисті книги з щільного картону, потім - звичайні книги з великим шрифтом, і як завершення - дорослі книжки з звичайним друкарським шрифтом та з малою кількістю ілюстрацій.
Щоб дитина і книга продовжували супроводжувати один одного протягом всього життя, треба над цим попрацювати.
Прищеплюйте любов до книги з раннього дитинства: купуйте дитині книги, читайте їй віршики, оповідання, казки. Нехай відвідування книжкових магазинів і купівлі нових книг стануть вашим сімейним святом і ритуалом.
Не забувайте і про культуру поводження з книгою! Не дозволяйте малювати в книгах, рвати книжки і кидати їх на підлогу, навчайте малюка тримати всі книги в порядку, показуючи йому власний приклад поведінки з книгою.
Значення книги в розвитку дітей.
Значення книг для дитини дуже велике. Книги служать для того, щоб розширювати уявлення дитини про світ, знайомити його з речами, природою, усім, що його оточує.
Саме батьки читають дитині його перші книги, впливають на формування його переваг і читацьких смаків.
Читати потрібно разом з дитиною: беріть книгу, сідайте поруч і читайте. Коли систематично книги читаються вголос, то з часом дитина починає розуміти структуру твору: де початок і кінець твору, як розвивається сюжет. У дитини розвивається логічне мислення. Завдяки читанню дитина вчиться правильно складати речення, його словниковий запас розширюється, розвивається уява. Крім того, у дитини формується вміння слухати, а це дуже важлива якість.
Досвід показує, що ті діти, яким читали книги в дитинстві, розповідали казки, ставши дорослими, багато читають. Читання допомагає дитині краще пізнати рідну мову, розвиває фантазію.
Вважається, що читати не люблять саме ті діти, у сім'ях яких не було традиції читання вголос. Погано так само, коли дитину змушують читати в ранньому дитинстві, очікують від нього великих успіхів, це може відбити бажання у дитини до читання. Не відмовляйте дитині, коли він просить послухати, як він сам читає.
Навіщо читати дітям книги?
Малюк і мама, малюк і тато - це зв’язок дитини з батьками, даний природою. Тісний контакт, як фізичний, так і душевний між мамою і її дитиною закріплюється при грудному вигодовуванні, а солодкий дитячий сон заколисується в цей час маминою колисковою. Мамин голос, ніжний і рідний, супроводжує дитину з самого зародження його життя. Після припинення грудного вигодовування і тоді, коли колискова пісенька перестає бути актуальною, багато батьків забувають про збереження тісного емоційного зв’язку між ними та дитиною. Мамин голос часто починає замінювати перегляд мультфільмів на ніч, а добре ніжне батьківське слово перетворюється на рідкісний дар. Спілкування з дитиною перетворюється в основному в мову команд і заборон: “помий руки”, “пограй”, “подивись мультик” ... Активний життєвий ритм і реалії сучасного життя віддаляють один від одного батьків і їх дітей. Тому, мудрі і люблячі батьки повинні цінувати спілкування з малюком, що дозволяє укріпити взаємозв’язок з дитиною.
Діти мають величезну потребу, щоб батьки читали їм вголос. Для благополучного розвитку дитини сімейне читання дуже значимо, і не тільки поки дитина сама не вміє читати, але і в більш пізньому віці. Діти з нетерпінням чекають, коли ж у мами чи тата знайдеться для них час.
Щоб дитина росла психічно здоровим, йому необхідно повноцінне спілкування з батьками, особистісне спілкування, коли увага приділяється йому повністю І спільне читання дає таку можливість.
Аспекти розвитку дитини найбільш вражені в процесі спільного читання?
Задоволення потреби в безпеці.
Коли дитина сидить на колінах у мами чи тата (або поруч з батьком, притулившись до нього) під час читання книги, у неї створюється відчуття близькості, захищеності і безпеки. Створюється єдиний простір, почуття причетності. Такі моменти мають сильний вплив на формування комфортного відчуття світу.
Почуття цінності і значущості свого «Я» і своїх інтересів.
Коли батьки читають те, що цікаво дитині і готові обговорювати з ним значимі для нього теми, прагнуть як можна краще зрозуміти його погляди, у дитини формується уявлення про себе як значущої особистості, чиї потреби і інтереси важливі (так як їм приділяють увагу такі важливі люди - батьки).
Формування цінностей.
Книга впливає на моральні ідеали дитини, формуючи його цінності. Герої книг здійснюють різні вчинки, переживають різні життєві ситуації, співзвучні з світом дитини чи невідомі йому. На прикладах ситуацій, в які потрапляють герої книг, дитина вчиться розуміти, що таке добро і зло, дружба і зрада, співчуття, борг, честь. І завдання батьків допомогти побачити відображення цих цінностей в житті дитини.
Усвідомлення значущих переживань.
Книга - це і засіб розрядки переживань, хворобливих або лякають дитину, з якими не завжди є можливість подолати в звичній ситуації. Дитина разом з героєм переживає невдачі і перемоги, долає страхи і труднощі на шляху до поставленої мети. Тим самим звільняючись від своїх власних страхів і негативних переживань. Саме тому дитина може багато разів перечитувати якийсь сюжет (або цілу книгу), якщо це співзвучно його життєвої ситуації. Дитина ще і ще раз переживає те, з чим він поки не може впоратися в реальності.
Навчання новим або необхідним моделям поведінки.
Через книгу дитина сприймає різні моделі поведінки (як дружити, як досягти мети, як вирішувати конфлікти), які можуть бути ефективні в різних життєвих ситуаціях. Найбільший ефект може бути досягнутий, якщо читання доповнюється також спільним обговоренням, хто і що виніс для себе, що сподобалося, що було близько, налякало, потішило. Батьки можуть допомогти дитині побачити аналогії прочитаного з його власним життям.
Як правило, в сім'ях, де батьки часто і багато читають дітям, існує гармонійна, доброзичлива атмосфера. Читання книг батьками своєї дитини можна розглядати як показник благополучної родини, у таких сім'ях низький рівень насильства і сімейної дисгармонії.
Пам’ятка батькам та педагогам
Як зацікавити дітей читати.
  • Давайте хороший приклад Вашій дитині, показуючи їй, як Вам подобається читати. Тримайте вдома велику кількість книг та журналів. Нехай Ваша дитина побачить Вас за читанням.
  • Дайте дитині подивитися Вашу книгу. Читайте її вголос або дозвольте їй прочитати її Вам. Визначте певний час і місце для читання.
  • Регулярно відвідуйте бібліотеку. Покажіть Вашій дитині, як бібліотека працює і де дитина може знайти свої улюблені книги.
  • Приносьте своїй дитині книги, які задовольняють її індивідуальні потреби, наприклад, на спортивну тематику, про тварин, птахів, включаючи художню і документальну літературу.
  • Зацікавте свою дитину яким-небудь хобі чи діяльністю, котра потребує читання та подобається їй. Конструюйте, готуйте їжу, грайте в настільні ігри, через те, що такі заняття потребують, щоб дитина читала інструкції.
  • Заохочуйте Ваших дітей до листування зі своїми однолітками. Ними можуть бути друзі. Котрі переїхали далеко, далекі родичі, просто друзі з листування.
  • Організуйте «пошук скарбів». Заховайте якусь річ, наприклад нову книгу, а потім лишіть письмові підказки, котрі приведуть дитину на це місце.
  • Заплануйте екскурсію до зоопарку, цирку, музею тощо. Знайдіть книги, котрій з цим пов’язані, і поділіться ними з Вашою дитиною.
  • Заохочуйте Вашу дитину складати різні історії і записуйте їх в той час, коли вона їх розповідає. Зробіть її власну збірку оповідань, записуючи історії і добавляючи її власні малюнки. Пізніше Ваша дитина зможе читати свою книгу Вам, другу, молодшому брату чи системі.
  • Якщо Ваша дитина – неохочий читач, вигадайте гру з читання буденних речей, таких як коробка з-під каші, наклейки, старі листівки, комікси, програми телепередач. На холодильнику чи родинній інформаційній дошці лишайте повідомлення, котрі її можуть зацікавити.
Як виховати маленького читача.
  1. Читайте вашій дитині поштові листівки, газети, інструкції на коробках з-під дитячого харчування. Це дуже важливо для дитини.
  2. Доки дитина росте, показуйте їй малюнки та збірки оповідань. Кольори і форми вразять її, а слухання веде до вивчення.
  3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Дозвольте дітям вибирати книги самостійно.
  4. Читання перед сном повинно стати регулярною сімейною традицією. Якщо для читання будуть вибрані правильні книги, то навіть старшим дітям буде цікавим читання вголос.
  5. Пам’ятайте про поезію! Короткий вірш – це найкоротший спосіб привернути увагу на деякий час.
  6. Заохочуйте дітей до читання вголос в той час, коли ви готуєте, прасуєте, шиєте, займаєтесь приготуванням інші тощо.
  7. Використовуйте телебачення, щоб привернути увагу до читання. Більше читайте про людей, країни і різні речі, котрі цікавлять вашу родину по телебаченню.
  8. Тримайте вдома безліч матеріалу для читання. Зберігайте дитячу літературу на нижчих полицях, щоб діти могли її легко дістати.
  9. Нехай ваша дитина побачить Вас за читанням. Розмовляйте про те, що читаєте.
  10. Даруйте книги дітям. Цим Ви даєте зрозуміти, що книги – особливі.
Поради батькам та педагогам.
  • Визначте коло читацьких інтересів своїх дітей, обдумано підходите до вибору книжок.
  • Книги, які ви читаєте з дітьми, повинні відповідати віку вашої дитини.
  • Намагайтеся, по можливості, частіше розмовляти з дітьми про прочитаних книгах, організуйте спільне читання вголос. Це принесе неоціненну користь і дошкільнятам, і дітям більш старшого віку.
  • Читайте дітям книги за тематикою, що їх цікавлять. Їм подобаються тварини, спорт або чари? Здивуйте їх книгами та журналами, які дозволяють отримати найбільш повні знання з їх інтересам.
  • Допоможіть створити йому невелику, але добре підібрану бібліотеку з кращих творів дитячих письменників. Це сприяє розвитку любові до читання та бережливого ставлення до книги.
  • Прищеплюйте дітям гігієнічні навички і звички: не дозволяйте їм читати лежачи, під час їжі. Привчайте їх по закінченні читання класти книжку на місце.
  • Виховуйте дбайливе ставлення до книги. Дитина повинен твердо засвоїти правила поводження з книгою: не можна перегинати книжку, класти в неї олівці, ручки та інші предмети - від цього псується обкладинка, відриваються і випадають листи.
  • Читайте Вашим дітям. Намагайтеся читати їм щодня в один і той же час. Дуже підходить для цього час перед відходом до сну.
  • Пусть Ваші діти бачать, як Ви читаєте. Це найкращий спосіб показати їм, що читання важливо і для Вас, і Ви насолоджуєтеся їм.
  • Просите старших дітей читати молодшим. Старші будуть пишатися наданим їм довірою і з задоволенням демонструвати отримані навички. Молодші захочуть читати так само, як їхні старші брати, сестри або друзі.
  • Ходіть разом в бібліотеку. Попросіть бібліотекаря допомогти Вашій дитині знайти потрібну книгу. Запишіться в бібліотеку самі, і тоді Ви зможете брати книгу для сімейного читання додому.
Якої думки батьки тих дітей, які погано запам'ятовують інформацію?
—  Це така спадковість, нічого з нею не вдієш!
І дарма вони так розмірковують. Тому що це зовсім не обов'язково результат поганої спадковості. Тобто особливості пізнавальних процесів, звісно ж, можуть передаватися в спад­щину, але ситуацію цілком можна змінити.
— Якщо пам'ять погана, то із цим нічого не вдієш.
У цьому переконані деякі мами й тата. Але дослідження психологів свідчать протилежне. Регулярні заняття, постій­не вивчення чогось нового, читання, заучування напам'ять обов'язково є результативними. Але батьки добре розуміють, що це потребує від них особливих зусиль. А на це готовий да­леко не кожен.
— Розвивати пам'ять мають тільки фахівці — педагоги й психологи.
Так, але тільки в особливо складних випадках. Заняття пси­холога або вчителя однаково повинні бути підтримані вдо­ма. У решті випадків опікуватися розвитком пізнавальних процесів цілком можна вдома, з батьками.
Але іноді батьки взагалі нічого не роблять у цьому на­прямку.
А даремно! Адже якщо приділяти хоча б небагато часу розвитку пам'яті, уваги й мислення, можна допомогти дити­ні уникнути безлічі проблем. Відомо, що ті, хто мають гарну пам'ять, краще навчаються. Вони успішніші в житті, уміють переробляти значну кількість інформації, більш активні.
Коли батьки починають турбуватися про те, що вже потрібно розвивати пам'ять малюка? Мабуть, тоді, коли настає час вивчати вірші в дитячому сад­ку, коли дитина починає ознайомлюватися з літерами й цифрами. А вже зовсім серйозно матусі й татусі переживають той момент, коли їхня дитина йде до першого класу і запам'ятовувати доводиться щодня, а обсяг інформації постійно зростає. Зреш­тою — погані оцінки в школі, виконання домашніх завдань упродовж тривалого часу. Саме в цей час батьки поспішають до фахівців. І шкодують, що не звернули уваги на розвиток пам'яті дитини раніше, втратили дорогоцінний час. Насправді ж розвивати пізнавальні здібності ніколи не пізно. Навіть у літньому віці це можна й потрібно робити, не кажучи вже про дитинство. Тому нам важливо з'ясувати причини проблеми й грамотно допомог­ти дитині.
Забудькуватий чи неуважний?
Інакше кажучи, ПАМ'ЯТЬ чи УВАГА? Відразу домовимося: не потрібно навішувати ярлик на дитину: «Ну, що ж вдієш, пам'ять у неї погана». Визначити, який саме з пізнавальних процесів трішки «гальмує» у цей момент, може психолог, та й то лише за допомогою спеціальних тестів. І зовсім не обов'язково в дитини страждає саме пам'ять. Проблеми з пам'яттю, що ми спостерігаємо, цілком можуть бути пов'язані з недостатнім розвитком уваги або мислення дити­ни. Тобто якщо ми будемо цим нехтувати й розвивати лише пам'ять, то можемо не домогтися потрібного результату.
Наші дії?
  1. Спостерігати за дитиною. Намагатися визначити, че­рез що їй важко запам'ятовувати інформацію — через неуважність, невміння тривалий час концентрувати увагу на чомусь одному чи їй дійсно нелегко запам'ятати.
  2. Складно зробити це самостійно? Тоді зверніться до дитячого психолога. Він легко й досить швидко перевірить і пам'ять, і решту пізнавальних процесів.
  3. Не повторюйте дитині постійно: «У тебе погана пам'ять!», «У тебе, як і в мене, проблеми з пам'яттю» та ін. Навпаки, підтримуйте малюка, хваліть його за те, що він зміг запам'ятати.
  4. Якщо ви з'ясували, що в дитини проблеми зовсім не з пам'яттю, а з увагою, обов'язково займіться її розвитком. Це зовсім не важко. Спеціальні вправи легко знайти в інтернеті або в посібниках з розвитку уваги дитини.
Що саме погано запам'ятовується?
Пам'ять є різною. її види класифікують залежно від того, як сприймається інформація, наскільки швидко вона відтворюється, що саме запам'ятовує людина тощо.
Отже, є пам'ять зорова, слухова, тактильна (це не тільки пам'ять на дотики, але й на смак, запах). Який із цих видів пам'яті переважає у вашого малюка? Для того щоб це визна­чити, не завжди потрібно проводити спеціальні тести. Про­сто спостерігайте якийсь час за дитиною, і ви побачите, що їй вдається запам'ятати краще. За запам'ятовування зорової інформації (картинок) відповідає наша зорова пам'ять. А якщо дитина погано запам'ятовує ці самі картинки? Таке також трапляється, хоча найчастіше запам'ятовувати картинки або реальні предмети дитині найпростіше.
Наші дії?
  1. Читати малюкові. Від того, що дитина прослуховуватиме значну кількість текстів, вона збагачува­тиме свій словниковий запас, тобто розширювати­ме обсяг пам'яті. А коли людина чує зв'язний текст, то зазвичай вона запам'ятовує не тільки окремі сло­ва, але й складні лінгвістичні конструкції.
  2. Просити дитину переказати почуте, але ро­бити це не відразу, а, наприклад, наступного дня, а потім ще раз — уже через три дні. А потім через тиждень. Саме так активізується тривала пам'ять.
  3. Учити з малюком вірші. Чіткий і зрозумілий ритм вірша відмінно тренує дитячу пам'ять.
Дитина погано запам'ятовує літери.
Деякі батьки скаржаться на те, що дити­на погано запам'ятовує літери, їх образи й послідовність. А отже, і навчитися чита­ти ніяк не може.
Наші дії?
  1. Дитині може бути не цікаво опановувати незрозумілі гачки й ко­лечка, що нічогісінько для неї не означають. Недарма придумано безліч абеток у віршах, ігор і мультфільмів, що допомагають дітям запам'ятати літери. Це дуже правильний принцип, головна ідея якого — навчання в грі. Потрібно тільки спробувати, і ви побачите, як раптом «поліпшиться» пам'ять дитини. Натомість механічне вивчення абетки й навчання читання не дає гарних результатів.
  2. В окремих випадках малюкові важко запам'ятати знакову інформацію, незважаючи на те, що навчання відбувається дуже цікаво. Отоді варто залучити так звану асоціативну пам'ять, щоб дитина запам'ятала літеру через образи-асоціації («на що схожа літера»), а та­кож використовувати тактильну пам'ять (ліпити літеру, обводити її паль­чиком, проводити пальцем по шорсткій літері тощо).
Дитина погано запам'ятовує тексти.
Ви помічаєте, що дитині складно запам'ятати текст, навіть коротенькі вірші. Не завжди дитина не запам'ятовує те, що почула. Досить часто вона все пам'ятає, але просто не хоче вам розповісти. Особливо це стосується віршів. Малюк може соромитися «виступати», йому неприємна загаль­на увага, тому він мовчить. А дорослі помил­ково вважають сором'язливість за проблему запам'ятовування. Щоб усе-таки з'ясувати суть проблеми, пропонуйте малюкові розповідати вірші без присутності сторонніх. Іноді дітям простіше відтворити пісеньку, а не вірш. Але для тренування пам'яті й пісенька, і вірш однаково корисні.
Наші дії?
  1. Продовжувати разом з дитиною вчити вірші й пісні напам'ять.
  2. Намагатися вибирати такі вірші, що сподобаються дитині, слухаючи які малюк зможе уявити реальну картинку.
  3. Якщо дитині важко запам'ятати текст на слух, малювати допоміжні картинки, що під час відтворення допоможуть прига­дати потрібні рядки.
  4. Деяким малюкам, якщо вони сидять нерухомо, складно запам'ятовувати тексти. Тому потрібно надати дитині можливість рухатися в момент запам'ятовування.
  5. Застосовувати правила для запам'ятовування текстів: про­читати або прослухати кілька разів, потім відкласти, потім повер­нутися до тексту й прочитати або прослухати його ще раз. І тільки потім спробувати розповісти по пам'яті.
Дитина погано запамятовує цифри.
Цифри — це знакова, зорова інформація. Запам'ятовування цифр спочатку для дитини є суто механічним. Саме тому багато дітей плутають цифри з літерами, говорячи «літера чотири» або «літера один». Поступово, слухаючи дорослих, які повторюють дитині «дві машинки», «три квіточки», малюк починає розуміти, що є один предмет, а іноді й більше. Він запам'ятовує, що слово «три», наприклад, означає саме таку кількість предметів. І лише потім він «прив'язує» цю кількість до конкретної цифри. Досить часто дитина може плутати назви — діти плутають п'ятірку й шістку, забувають назву цифри вісім, класично губляться, бачачи перед собою шістку або дев'ятку. Але згодом це минає.
Труднощі в опануванні лічби не завжди пов'язані з тим, що дитина не може запам'ятати цифри. У такому випадку варто подумати про те, щоб спостерігати за розвитком розумових процесів дитини.
Наші дії?
  1. Повісити на видноті для дитини плакат із цифрами, де біля кожної цифри зображена потрібна кількість предметів. Періодично звертатися до цього плаката, повторювати назви цифр.
  2. Рахувати разом з малюком усе, що тільки може: квіти у вазі, яйця в кошику, олівці в склянці. Не квапити події. Починати з п’яти предметів, поступово збільшуючи їх кількість до десяти.
  3. Збуджувати у дитини інтерес до світу цифр, граючи з нею в різноманітні ігри, де є лічба (такими є більшість настільних ігор).
Дитина погано запам'ятовує дорогу додому.
Дитина дуже погано запам'ятовує обстановку навколо. І виявляється це тоді, коли потрібно запам'ятати шлях кудись — на вулиці або в приміщенні. Здебільшого це пов'язане саме з ува­гою, а не з пам'яттю. Але ж уміння запам'ятовувати деталі, фіксувати свій шлях, помічати те, що відбувається навколо, важливо для життя.
Наші дії?
  1. Тренуватися. Улаштовувати ігри-квести, коли ви спочатку залишатимете якісь розпізнавальні мітки, за якими можна буде знайти дорогу додому.
  2. Потім потрібно намагатися знаходити дорогу вже без спеціальних міток, а поті і взагалі за картою або із зав’язаними очима.
Дитина погано запам'ятовує імена людей.
Під час запам'ятовування імен або імен та по бать­кові людей працює слухова і зорова пам'ять, а також долучається пам'ять емоційна. Дитина запам'ятовує, що тітку із такою зовнішністю звати саме Марія Іва­нівна, а не Світлана Петрівна. Якщо ж поспостерігати за тими дітьми, кому важко запам'ятовувати імена, то  можна помітити, що проблема зовсім не в пам'яті. Такі малюки просто не вважа­ють запам'ятовування чужих імен чимсь важливим та істотним.
Наші дії?
  1. Не робити нічого осо­бливого. Просто поясни­ти дитині, що кожній людині приємно, якщо до неї звер­таються на ім'я. І намагати­ся якийсь час допомагати дитині запам'ятовувати. Не­забаром усе буде гаразд.
Дитина погано запам'ятовує обличчя людей.
Та сама пам'ять працює й тоді, коли дитина запам'ятовує обличчя людей — це зорова пам'ять. Але до неї приєднується ще й емоційна пам'ять. Якщо малюк має труднощі в спілкуванні, йому на­певно важко запам'ятати й обличчя людей, адже він уникає вдивлятися в них. Запам'ятовування об­лич — це запорука успішного спілкування й власної безпеки.
Наші дії?
  1. Для того щоб допомогти малюкові навчитися запам'ятовувати людські обличчя, можна використовувати просту гру із сімейними фотографіями, коли ви запропонуєте йому запам'ятати обличчя на фото, а потім сховаєте одну з фотографій та запитаєте, якої фотографії бракує. Потім можна розглядати на фото незнайомців.
  2. Розвивати комунікативні навички дитини, давати їй можливість спілкуватися якнайбільше.
  3. Частіше запитувати, як звати дітей, з якими малюк грає.
І ще кілька простих порад, що допоможуть розвивати дитячу пам'ять.
Правильно добираємо прийом для запамятовування.
Залежно від того, який вид пам'яті переважає в малюка, потрібно добирати і прийом для запам’ятовування. Наприклад дитині задали вивчити вірш. Вона вже вміє читати й учить текст із аркуша. Але ми знаємо, що найкраще в неї працює слухова пам'ять. Отже, ефективніше запам'ятовувати текст, що прочитаний уголос. Спро­буйте читати вірш повільно, повторюючи рядки по кілька разів. На­певно дитина-аудіал запам'ятає вірш значно швидше, якщо вчитиме у такий спосіб.
Дитяча пам'ять працює «на інтересі».
Це всім відомий факт, але, погодьтеся, ми досить часто про це забуваємо. Як це використовувати? Подавати інформацію дитині так, щоб вона була цікавою. Наприклад, хочете, щоб дитина вивчи­ла цифри? Чудово. Грайте в ігри, малюйте мультфільм із цифрами, рахуйте щось таке, що викликає в дитини інтерес. Задали вивчити танцювальні рухи? Не обмежуйтесь тільки завданням. Потанцюйте як ведмедик, як моряк, як морські котики та ін.
Обсяг дитячої пам’яті збільшується поступово.
Про це потрібно пам’ятати і давати розумні навантаження, поступово збільшуючи обсяг тієї інформації, яку необхідно зберегти в памяті. Різке збільшення обсягу інформації відбувається тоді, коли малюк іде до школи. Регулюйте навантаження самостійно, стежте за тим, щоб дитина не була перенавантаженою. Адже здебільшого швидкість пізнавальних прцесів сповільнюється лише через те, що малюк стомився.
Кожна дитина має свої особливості запам’ятовування.
Потрібно їх зрозуміти і допомогти малюкові. Наприклад, комусь зручніше запам’ятовувати лежачи, комусь – сидячи. Хтось із дітей простіше запам’ятовує після їжі, а хтось – коли голодний. Зверніть увагу на ці особливості й використовуйте їх, щоб полегшити процес запам’ятовування.
РОЗВИТОК УВАГИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Зв’язок із пізнавальними процесами
Ігри та вправи, спрямовані на розвиток  уваги
ЩО ТАКЕ УВАГА?
Кожну секунду завдяки нашим органам чуття ми отримуємо нову інформацію. Але наш мозок настільки розумний, що відсіває непотрібні нам відомості, залишаючи в пам'яті лише те, що необхідно. Це відбувається за рахунок уваги. Увага - це вміння людини сконцентруватися на одному предметі або явищі.
ВИДИ УВАГИ
Фахівці вважають, що є два види уваги:
Мимовільна. Вона не пов'язана з волею людини, не вимагає від неї ніяких зусиль. Наприклад, сидячи з батьками в кафе, дитина мимоволі оберне голову на шум, який раптом виник поряд, - це офіціантка впустила тацю.
Довільна. Застосовується за допомогою волі людини. Це означає, що люди повинні докласти певних зусиль, щоб зосередитися на якійсь-небудь дії або об'єкті. Наприклад, на читанні книги. У дітей із цим видом уваги виникають труднощі, тому що сила волі ще не до кінця розвинена у них.
До шостого року життя переважає мимовільна увага і лише потім дитина починає все частіше використовувати довільну увагу.
ЗВ'ЯЗОК ІЗ ПІЗНАВАЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ
Увага нерозривно пов’язана з пізнавальними процесами, зокрема запам’ятовуванням. Вона включена в системи і мимовільної, і довільної пам’яті. Цей зв’язок можна простежити, розглянувши основні функції уваги: утримання пізнавальної готовності (чутливості): пізнавальна готовність у цьому випадку є здатністю утримувати активність мозку на такому рівні, який дає можливість реєструвати подразники та реагувати на них, незалежно від того, надходять вони ззовні чи з організму вибірковість: завдяки їй з маси подразників дитина може виділити найважливіші, а решту — ігнорувати, заощаджуючи енергію пошук поля перцепції, намагання знайти матеріал для пізнання: постійна пізнавальна активність передбачає виявлення того, що в цей момент є важливим та необхідним; розподіл засобів пізнання при виконанні різних видів діяльності. Пізнавальна готовність і пошук поля перцепції нерозривно пов’язані одне з одним. Щоб уважно вишукувати поле спостереження і вихопити щось, що в цей момент найважливіше, потрібно мати чутливість.
ФУНКЦІЇ УВАГИ
Увага виконує такі завдання:
  • активізація або гальмування фізіологічних, психологічних функцій залежно від конкретної потреби;
  • сприйняття, диференціювання інформації, яка надійшла ззовні;
  • заміщення вихідних даних завдяки асоціативному мисленню;
  • виявлення подразника, оцінка його небезпеки для організму.
ЯК РОЗВИНУТИ УВАГУ У ДИТИНИ?
Пропонуємо розглянути особливості розвитку уваги у дітей дошкільного віку. Первинний прояв уваги у дітей носить мимовільний характер. Спочатку їх приваблюють яскраві кольори, речі, звуки і предмети, що рухаються тощо. Після досягнення піврічного віку дитина вже більш усвідомлено виявляє увагу до всього, що її оточує. Вона починає брати предмети в руки, пробувати їх «на смак», вертіти, стукати тощо. Приблизно з цього віку розвитком уваги дітей уже не стільки можна, скільки необхідно займатися, адже саме від уміння концентруватися на одному або декількох предметах залежить і успішність дитини в школі, і її здатність пізнавати навколишній світ, тобто усе нове. Малюк уже активно звертає свою увагу на речі, предмети навколо себе, і на людей, і на слова, які він чує і поступово починає розуміти. Усе це - прояв дитячої уваги, і цим потрібно користуватися, щоб уже з такого раннього віку поступово починати розвивати увагу дитини.
Приблизно до дворічного віку маленька людина вже набуває навичок  маніпулювання предметами, причому маніпуляції підпорядковує виконанню конкретного завдання. Ці моменти є першими проявами вже довільної уваги, яка більшою мірою формується і розвивається під упливом дорослих. Батьки починають висувати до свого малюка певні вимоги: дотримуватися правил гігієни, дотримуватися порядку і т. ін., тобто намагаються акцентувати увагу дитини на тому, що і як потрібно робити в тих чи інших ситуаціях і за певних умов.
Розвиток уваги у дітей дошкільного віку (4-5 років) уже стає необхідністю, адже в цьому віці можна починати поступово готувати дитину до школи. Досягаючи молодшого дошкільного віку, багато дітей уже мимоволі виявляють стійку увагу до того, що їх зацікавило: це може бути гра, казка, розповіді дорослого тощо. Це прекрасні умови для цілеспрямованого розвитку уваги у дошкільнят.
На момент вступу до школи і в подальшому навчанні в початковій школі розвиток уваги у дітей шкільного віку вимагає докладання великих зусиль. Маленькому школяреві необхідно уважно ставитися і до того, що йому цікаво, і до того, що особливого інтересу у нього не викликає. Саме з цієї причини розвиток уваги у молодших школярів відіграє особливу роль. Дитина повинна вміти усвідомлено виявляти увагу, коли це необхідно, і засвоювати все, що бачить і чує. Під час занять, присвячених розвитку уваги у дітей дошкільного та шкільного віку, намагаємося не навчити дітей чогось, а допомагаємо їм виявити геніальність, якою вони безумовно володіють, і в якій ми впевнені. Величезний потенціал, здібності і можливості приховані в кожній дитині, а ми тільки допомагаємо дітям виявити їх, а також навчитися користуватися ними.
МЕТОДИКИ ТРЕНУВАННЯ УВАГИ У ДІТЕЙ
Батьки повинні знати, як розвинути концентрацію у дитини. Для цього є кілька способів.
Читайте дітям вголос. Виберіть цікаву казку, розкажіть її дитині 5 років, а наприкінці попросіть переказати. Якщо з цим виникнуть проблеми, то допоможіть навідними питаннями. Наприклад: «Куди поїхав принц на своєму коні?» або «Де жила принцеса?»
Збирайте мозаїку. Шукаючи потрібний пазл, малюк сам по собі стане зосередженим. Почніть із простих і великих головоломок і закінчіть якимось морським пейзажем, у якому 1000 деталей. Крім того, пазли чудово розвивають дрібну моторику.
Контролюйте час, проведений за комп'ютером і телевізором. Помічено, що у дітей шкільного віку, які багато часу проводять за екраном, знижується уважність. Це пов'язано з тим, що їх мозок звикає до конкретної форми розваги, і потім дитині 8 років складно зосередитися на чомусь іншому, крім графіки та світлових спалахів.
Враховуйте індивідуальні особливості сина або дочки. Деяким для кращої концентрації потрібна цілковита тиша і самота. Іншим буде комфортніше робити уроки під музику. Одним дітям потрібно постійно робити маленькі перерви в роботі, а інші не можуть відволіктися, поки все не зроблять. Нехай дитина вибере той підхід, який їй буде зручнішим.
ІГРИ ТА ВПРАВИ, СПРЯМОВАНІ НА РОЗВИТОК УВАГИ
(для дошкільників та  дітей молодшого шкільного віку)
Виклади фігури за поданим зразком.
Дитині подається зразок з 3-4 геометричних фігур, намальований на окремому аркуші, вона має викласти так само, спираючись на зразок.
Ускладнювати шляхом  збільшення кількості фігур,  варіацією частоти повторів фігур. Можливо запропонувати вставити пропущену фігуру.
“Будь уважний!” (Зоопарк)
Мета: стимулювання уваги, розвиток швидкості реакції.
Можна виконувати у вигляді фізичної розминки під музику. Дитина має виконувати рухи відповідно до команди дорослого: «зайчики» – стрибати; «конячки» – бити «копитом об підлогу»; «раки» – задкувати; «птахи» – бігати, розкинувши руки; «лелеки» – стояти на одній нозі.
“Чотири стихії”
Мета: розвиток уваги, координації слухового і рухового аналізаторів.
Граємо разом із дитиною: виконуємо рухи відповідно до слів: «земля» – руки вниз, «вода» – витягнути руки вперед, «повітря» – підняти руки нагору, «вогонь» – зробити обертання руками в зап'ясткових і ліктьових суглобах. Хто помиляється, той програв.
 «Слухай оплески».
Мета: тренування уваги і контроль рухової активності.
Можна виконувати усією сім’єю: йдемо по колу чи пересуваємося по кімнаті у вільному напрямку. Ведучим може бути будь хто. Коли ведучий плескає в долоні один раз, всі повинні зупинитися і прийняти позу «лелеки» (стояти на одній нозі, руки в сторони) чи яку-небудь іншу позу. Якщо ведучий плескає два рази, то приймаємо позу «жаби» (присісти, п’яти разом, носки і коліна в сторони, руки між ступнями ніг на підлозі). На три оплески граючі відновляють ходіння.
ЯК ВИХОВАТИ ДІТЕЙ, НЕ ЗАСТОСОВУЮЧИ ПОКАРАННЯ
Батьків дивує той факт, що більшість із того, що вони розуміють під дисципліною (фізичні покарання, заборони, відсутність спілкування з дитиною та інше), не робить дітей більш дисциплінованими та відповідальними. На думку самих батьків, вони карали дітей, щоб вони поводилися добре, але виховні заходи виявилися марними.
Діти завжди вчаться на прикладах. І найефективніший спосіб навчити дитину чогось – самому подати приклад й ставитися до неї так, як би ми хотіли, щоб вона ставилася до інших – зі співчуттям і розумінням.
Якщо батьки в якості покарання не спілкуються з дитиною, нехтують її присутністю, цим вони дають дитині зрозуміти, що вона залишилася наодинці у боротьбі зі своїми почуттями та емоціями. Але саме в такі моменти дитина як ніколи потребує допомоги та підтримки мами й тата. Набагато ефективніше діяти навпаки, зберігаючи з дитиною теплий контакт й створюючи безпечні умови для того, щоб вона ефективно справлялася з почуттями, що провокують прояви зухвалої поведінки.
Це не означає, що ви повинні потурати дитині, не встановлювати для неї ніяких обмежень. Дитині потрібно сказати, що не можна їхати проїжджою частиною, штовхати інших дітей, виривати квіти на сусідній клумбі, бити собаку. Та не можна карати дитину за порушення встановлених правил.
Ви запитаєте: «Як же дитина зрозуміє, що не можна порушувати правила, якщо її не покарати?». Багато батьків упевнені, що дітей карати потрібно, щоб «це стало їм уроком на майбутнє». Однак дослідження показують, що покарання призводять до ще більш частих проявів поганої поведінки в дітей. Що не дивно. Уявіть собі ситуацію, що керівник на роботі постійно вас критикує, кричить, знижує заробітну плату. Чи захочеться вам й надалі працювати під його керівництвом?
Покарання руйнує зв'язок між дітьми та батьками, тому діти не хочуть підкорятися. Вони обурюються й займають оборонну позицію. У них виділяється адреналін та інші гормони, які викликають стан «бий, біжи або замри» і дезактивують раціональну частину мозку, відповідальну за співпрацю з іншими людьми. Діти швидко забувають про свою погану поведінку, за яку вони покарані, бо вони занадто заклопотані тим, щоб захищатися. Єдине, чого вони навчаються в таких ситуаціях – неправда допоможе уникнути покарання.
Покарання руйнують емоційний контакт з дітьми. Караючи дітей, ми втрачаємо свій авторитет у їхніх очах.
Простіше кажучи, покарання вчить дитину тільки поганого!
На противагу, якщо ми зберігаємо зв'язок з дитиною, встановивши їй межі дозволеного, це додає у стосунки більше любові. Дитина при цьому більш схильна прийняти обмеження та взяти на себе відповідальність. Бачачи своїх батьків спокійними, діти навчаються керувати своїми емоціями та, відповідно, своєю поведінкою.
Отже, як же ми можемо наставляти дитиною, не караючи її? Для цього дотримуйтеся наступних рекомендацій.
Керуйте своїми власними емоціями!
Діти навчаються керувати емоціями на нашому прикладі. Батьки для них – модель для наслідування. Не робіть різких дій, коли ви засмучені чи обурені. Глибоко вдихніть і заспокойтеся, перш ніж щось зробити. Не піддавайтесь імпульсу покарати дитину – це завжди дає виключно не той результат, на який ви розраховуєте.
Співчувайте своїй дитині!
Коли дитина відчуває надлишок адреналіну або інших гормонів стресу, вона не може щось засвоювати. Замість того, щоб навчати дитину, створіть для неї умови для вираження почуттів. Це допоможе налагодити зв'язок між вами. Якщо в неї трапляється нервовий зрив – не сперечайтеся з нею. Просто виявляйте співчуття, щоб дитина почувалася в безпеці та могла справитися з емоціями, які призводять до поганої поведінки. Тому, коли дитина почувається краще, вона буде більш сприйнятлива до того, що ви їй говорите.
Підтримуйте дитину, щоб вона могла навчитися чогось нового!
Розглянемо даний принцип на прикладі того, як батьки привчають дитину до горщика. Спочатку вони докладають багато зусиль. З часом дитина бере на себе все більше відповідальності та вчиться все робити самостійно. За таким же принципом діти навчаються дякувати, планувати справи, стежити за своїми речами, годувати домашнього улюбленця, робити уроки та багато іншого.
Встановлений порядок важливий для дитини, тому що він допомагає їй оволодіти основними необхідними навичками. Тому підтримуйте дитину, коли вона набуває нових навичок. Те, що дитина знову забула свій піджак у школі, може вивести вас з рівноваги, але якщо ви будете кричати на неї, це не допоможе, на відміну від підтримки.
Встановіть емоційний зв'язок з дитиною, перш ніж учити її!
Налагодьте з дитиною зв’язок й підтримуйте, коли вчите дитину чогось. Таким чином, ви мотивуєте її докладати якомога більше зусиль. Пам’ятайте, що діти погано поводяться, коли не відчувають зв'язку з батьками. Встановіть теплий візуальний контакт з дитиною, промовляючи: «Зараз ти виглядаєш засмученою». Покладіть руку їй на плече: «Ти боїшся розповісти мені про те, що їла печиво». Присядьте, щоб виявитися на рівні дитини, подивіться їй в очі та скажіть: «Ти сердишся. Скажи відверто, чого ти хочеш». Візьміть дитину на руки: «Сьогодні все йде не так?». Така підтримка дуже важлива для дитини будь-якого віку, і вона допоможе встановити між вами теплі, довірливі стосунки.
Встановіть межі, але при цьому ставтеся до дитини зі співчуттям!
Звичайно, вам потрібно встановити певні правила та наполягати на тому, щоб дитина їх дотримувалася. Але необхідно зрозуміти і її точку зору. Коли дитина відчуває, що її розуміють, їй легше дотримуватися встановлених меж. По можливості скажіть дитині, як краще діяти в тій чи іншій ситуації: «Ти хотів, щоб сестра вийшла з кімнати, тому ти штовхнув її. Не можна штовхати сестру, їй боляче. Краще спокійно попроси її вийти». «Не можна битися! Ти сердитий і тобі боляче, але треба пояснити це брату словами». «Я розумію, що ти хотів би ще гратися. Тобі важко зупинитися, але час лягати спати». «Не грай м'ячем у будинку, бо ти можеш щось розбити. Можеш пограти у дворі».
Навчіть дітей виправляти свої помилки!
Почніть з простого: навчіть дитину прибирати після себе, викидати використані серветки, витирати розлите молоко. Не звинувачуйте й не соромте дитину. Коли вона подорослішає, запропонуйте їй способи уладнати конфлікти з сестрою: обняти її, разом пограти тощо. Навчіть дитину на власному прикладі просити вибачення за погані слова та вчинки.
Пам’ятайте, що з допомогою негативної поведінки дитина виражає свої потреби!
У дитини є свої причини поводитися погано, навіть якщо ви думаєте, що вона завинила. Її поведінка жахлива? Імовірно, вона жахливо почувається. Можливо, їй потрібно більше часу на сон або відпочинок, вона хоче відчути підтримку батьків або виразити накопичені негативні емоції. З’ясуйте потребу, яка криється за поганою поведінкою, і це допоможе подолати її прояви.
Частіше говоріть «так»!
Діти швидше погодяться з вашими вимогами, якщо ви будете озвучувати їх з любов'ю. Знайдіть спосіб сказати дитині «так» замість «ні» навіть у випадку, якщо ви установили їй межі. «Так, час прибирати в кімнаті, я допоможу тобі... Так, нам час іти, так, ти можеш виразити свій гнів... Так, ми можемо почитати ще одне оповідання, якщо поквапимось... Так, це буде весело... Так, я тебе обожнюю, так, я щаслива, що ти моя дитина. Так!». Дитина у відповідь буде прихильна до ваших побажань і вимог.
Підтримуйте зв'язок з дитиною щодня!
Пам'ятайте, що в кожній ситуації, коли ви взаємодієте з дитиною, ви або зближуєтеся з нею, або віддаляєтеся від неї. Хоч би раз у день відкладіть телефон, вимкніть комп'ютер і скажіть дитині: «Протягом 20-ти хвилин я у твоєму розпорядженні. Чим займемося?».
Дозвольте дитині побути головною!
Діти в сучасному світі занадто часто відчувають себе безпорадними, тому протягом 20 хвилин побудьте незграбою, дозвольте дитині побувати на висоті. Сміх дозволяє боротися зі страхами й занепокоєнням, тому грайтеся, смійтеся, дозвольте собі пустощі. Влаштуйте бій подушками. Поборіться. Дайте можливість дитині розповісти, що в неї на душі. Просто сприймайте всі її почуття. Будьте з дитиною на всі 100 %. Відчуття задоволення та співробітництва – один з головних факторів розвитку дитини.
Турбуйтеся про дитину та про себе!
Співчуття до дитини, звичайно, необхідне, але варто починати з себе. Ви не зможете по-справжньому полюбити свою дитину, якщо не любите самих себе. Так і для дитини недостатньо просто чинити правильно, якщо вона не любить себе. Завжди можна налагодити стосунки. Розпочніть просто сьогодні.
Коли нічого не допомагає, обніміть себе. Потім обніміть дитину!
Ніщо не замінить емоційного зв'язку у стосунках батьків та дитини. Не вірите? Спробуйте самі, і за тиждень ви станете свідками дива.
КОНСУЛЬТАЦІЯ "РЕЦЕПТИ ВІД ДИТЯЧИХ ІСТЕРИК"
Дитячі капризи турбують багатьох батьків: вони виникають раптово на тлі цілком благополучної поведінки дитини. Більшості мам і тат знайома ситуація, коли в цілому спокійні діти починають вередувати. І чим старшою стає дитина, тим більше у неї може бути приводів для істерик: не купили іграшку, як у інших дітей, не дали солодкого, пішли грати не на той дитячий майданчик. Щоб не сформувати у дитини звичку отримувати бажане за допомогою плачу і крику, батькам варто розібратися, в чому причини дитячих капризів.
У кожному віці свої капризи
Схильність до капризів пов'язана з віковими та психофізичними особливостями дітей. Найбільш часто капризи проявляються в ранньому дитинстві. Причому, чим молодша дитина, тим яскравіші у неї подібні прояви.
Капризи у дітей до двох років
У віці до двох років дитячі капризи можуть бути викликані перевтомою, зміною обстановки або хворобою дитини. Але їх легко уникнути. Для цього батькам потрібно правильно організувати режим дня і подбати про те, щоб дитина відчувала себе комфортно і безпечно.
Капризи у дітей від двох до п'яти років
У період з двох до п'яти років дитина починає активно висловлювати свою незгоду з діями батьків і намагається змусити їх виконувати власні бажання. Дорослим не варто встановлювати диктат і тиснути на малюка авторитетом старшого. Такі взаємини з дітьми вважаються найбільш несприятливими для формування особистості. Згідно з дослідженнями, ефективним стилем виховання дітей є співпраця, в основі якого лежить принцип об'єднання всіх членів сім'ї.
Капризи у дітей після п'яти років
Капризи у дітей у віці п'ять і більше років - наслідок усталеної звички домагатися свого не діалогом, а криком і плачем. Рекомендації батькам у цьому випадку - насамперед, ігноруйте спроби маніпулювати собою. Запропонуйте дитині подумати, чи так йому потрібно те, про що він вас просить. Якщо його прохання не можна виконати, то поясніть йому, чому. Ваша відмова не буде сприйнята болісно, якщо дитина буде розуміти, з якої причини не може отримати бажане.
РЕЦЕПТИ ВІД ДИТЯЧИХ ІСТЕРИК
Уявіть картину: магазин, повно народу, досить галасливо і тісно. Але загальний шум раптом перекриває пронизливий ди­тячий крик, а потім плач. У проході між прилавками ви бачите ма­люка, який і видає ці звуки. Розчервонілий, розпатланий, тупає ногами або навіть катається по підлозі... Малюк нічого не бачить навколо і не чує. Оточення ди­виться із засудженням. Але не на дитину, а на її маму, яка стоїть поруч і безпорадно намагається заспокоїти малюка. Спочатку вона вмовляє його, потім просить не ганьбити її і, нарешті, намагається підняти і винести з магазину.
Що відчувають учасники подібної ситуації?
  • Дитина: страх, тривогу, гнів, образу, напруження.
  • Дорослий: страх, тривогу, безпорадність, гнів, образу, напруження.
Ну, а щоб зрозуміти, що відчувають у цей момент інші відвідувачі магазину, можна проаналізувати власні почуття. Напевно це бу­дуть почуття незручності, тривоги і роздра­тування. Причому роздратування, швидше за все, спрямоване на батьків, які не в змозі впо­ратися зі своєю дитиною.
Дорослі, які виховують дітей (батьки, учителі, вихователі), ставляться до істерик досить тривожно. Про це свідчать результа­ти психологічних досліджень. 76 % опитаних батьків побоюються, шо в дитини може початися істерика в громадському місці, і те, що найбільше їх лякає і пригноблює — це суспільна думка про їхні виховні здібності.
«Я просто спиною відчуваю засудження лю­дей, які знаходяться навколо, — говорить мама Ніколь. — Мені здається, що перехожі ду­мають про мене: "Оце так жахлива мати, яка не може дати ладу своїй дитині. Народжують дітей, а виховувати не вміють!"».
83 % батьків упевнені, що діти влаштовують істерики виключно з метою добитися свого — отримати чергову іграшку або солодощі, випро­сити додатковий час прогулянки та ін. І нарешті, 65 °о батьків розуміють, що їхні дії в момент дитячої істерики не приносять бажаного ре­зультату. При цьому 50 °ь мам і татусів відповіли, що б'ють дитину в таких ситуаціях, а майже 90 % дорослих зазнають сильної агресії.
«Зазвичай я не шльопаю своїх дітей, — скар­житься тато двох близнюків-семирічок, Ми­кити і Гліба. — Але коли в когось із моїх дітей починається істерика на рівному місці, у мене спочатку виникає почуття паніки, а потім опановує така злість, що мені навіть складно себе контролювати. І я можу вдарити дитину, хоча потім мені дуже шкода через це.
Тож розгляньмо, яка природа дитячих істерик і — найголовніше — як гасити істерику і як зробити так, щоб надалі така поведінка не повторювалася.
ЩО ТАКЕ ІСТЕРИКА?
Якою може бути істерика, ми вже уявили. Будь-яка істерика має зовнішні, видимі прояви, а також внутрішні, майже невидимі іншим. 
  • Зовнішні прояви: крик, плач, почервоніння обличчя, ка­тання по підлозі, небажання йти далі, гнівний або скрив­джений вираз обличчя, стиснені кулаки, небажання спілкуватися.
  • Внутрішні прояви: скутість, тривога, гнів, почуття самотності, сором.
За силою істерики можуть бути від міні-істерик до повно-масштабного концерту «радіослухачів». Це залежить від віку дитини, причин істерики, особливостей нервової систе­ми малюка.
ЯКІ ІСТЕРИКИ БУВАЮТЬ І ШО РОБИТИ В КОЖНОМУ ОКРЕМОМУ ВИПАДКУ?
(класифікувати дитячі істерики можна, наприклад, за причинами їх виникнення)
ІСТЕРИКА ВІД ВТОМИ
Може статися в будь-якому віці, але все-таки частіше трапляється в малюків до трьох-чотирьох років. Або в діточок з рухливим типом нервової системи. Зазвичай це відбувається тоді, коли малюк довго не спав або дуже зголоднів. Істерику також може спровокувати спрага, занадто шумна компанія, порушення режиму дня, три­валий перегляд телепередач.
«Ми вирішили походити по магазинах і взяли із собою Єгора (5 років). Начебто дитина спокійно ходила з відділу до відділу, але приблизно через годину-півтори почав капризувати і «впадати» в істерію незрозуміло чого. Плакав у магазині, довелося тягнути його за руку, щоб вивести на вулицю. А коли ми прийшли додому, син раптом приліг на ліжко і миттєво заснув. Хоча такого давно не було, щоб він вдень спав» — ділиться спосте­реженнями мама Єгора.
ЩО РОБИТИ?
Дотримуйтеся режиму дня дитини. Стежте також за тим, щоб вона вчасно могла поїсти, не відчувала спра­ги або сильної втоми. Якщо ви берете дитину з собою до магазину, то маєте розуміти, що малюк не пережи­ває великої радості від цього походу і не може цілу го­дину або навіть більше знаходитись у натовпі людей, у задушливому приміщенні, у магазині, де нерідко го­лосно грає музика і чутні оголошення по радіо. Якщо у вас є така можливість, краще взагалі не беріть дитину із собою, вирушаючи за покупками. Те саме стосуєть­ся і тривалих екскурсій, спільних робочих днів із дити­ною, коли батьки беруть дітей на роботу.
ІСТЕРИКА ВІЛ НЕРВОВОГО ПЕРЕНАПРУЖЕННЯ
«Завести» нервову систему дитини досить просто. До­статньо дати малюкові надлишок емоційних вражень, позитивних чи негативних, — це вже не важливо. Спочатку нервова система працює нормально, потім вона стомлюється, настає такий момент, коли їй стаєзовсім важко — напруження накопичується настільки, що від­бувається «вибух» — істерика. 1 в цей момент разом з криками і сльозами настає необхідне розслаблення. Але є такі діти, які впадають у затяжну істерику, бо їхня нервова система погано переключається. І тоді істерика може тривати годину або навіть більше.
«Був дитячий день народження, куди запросили і Со-фійку (4,5 року). Усе було добре, діти грали, потім дивили­ся виставу клоунів, потім був солодкий стіл. А ось до кінця свята я помітила, що всі малюки почали вередувати, хтось побився, хтось розплакався через дрібниці. А моя Софійка спочатку перестала грати в спільні ігри, потім забилася до мене на руки і, нарешті, розридалася. Тому мені довелося винести її з кімнати», — розповідає мама Софійки.
Що ж сталося? Адже малюк протримався досить довго. Програми дитячих свят, зазвичай, тривають не менше ніж дві-три години. А не­рвова система дитини доки не готова до таких емоційних навантажень.
Ну то й що, що в такому разі все позитивно і весело. Це не важливо. Важливо те, що нервова система малюка перезбуджується.
ЩО РОБИТИ?
Знаєте особливості своєї дитини? Намагайтеся уника­ти шумних свят, на яких вона перевтомлюватиметься. Або чітко регулюйте час — узяли участь у заході годину-півтори і потихеньку пішли додому. Бачите, що дитина перезбудилася? Зробіть паузу, відведіть малюка з шум­ної компанії, посидьте в тиші, дайте йому заспокоїтися і перевести дух. До речі, дітям з так званою лабільною (мінливою) нервовою системою взагалі не рекомен­доване відвідування шумних шоу, тривалих свят, ве­ликих скупчень людей. Дуже важливо дотримуватися режиму дня, давати дитині час для тихих ігор, не захо­плюватися переглядом мультфільмів, строго дозуючи час, який малюк проводитиме перед телевізором або комп'ютером (не більше ніж 10 хвилин на день).
ІСТЕРИКА ЧЕРЕЗ ПОЧУТТЯ ТРИВОГИ АБО СТРАХУ
Маленькі діти бояться дуже багато чого і кого. При-юму дитячі страхи можуть бути смішними для нас, до­рослих, але неабиякими для самих малюків. Ну кому з дорослих спаде на думку боятися травички або Діда Мороза? Нас смішить дитячий страх Баби Яги або Чах-пика Безсмертного. А в дитини від надлишку тривоги може початися така ж істерика, як і від чогось іншого. «Ми просто йшли вулицею разом із сином, — гово­рить тато Кирила. — Нам назустріч ішов чоловік із со­бакою, і собака сіпнувся з поводка в бік Кирила. Він злякався, почав кричати, мені довелося брати його на руки і нести всю частину шляху, що залишилася. Були сльози до вечора, хлопчик нічого не захотів їсти, спа­ти ліг з нами. Вночі син часто прокидався, плакав, за­питував, що робити, якщо його вкусить собака».
ЩО РОБИТИ?
Передусім, якщо ви розумієте, яке джерело страху, постаратися відвести від нього дитину. Не слід при­мушувати малюка погладити собачку, сподіваючись - у такий спосіб побороти страх. Обійміть дитину або візьміть її на руки. Розкажіть їй проте, що ви поруч, усе добре, все спокійно, що вона може більше не хвилюватися. Скажіть малюкові, що ви любите його. Страх не може зникнути миттєво. Але вам не слід повторювати дитині слова типу "Не бійся", "Чого ти злякався?", "Це ж зовсім не страшно". Навпаки, де­далі переконливішими будуть слова: «Я розумію, що ти злякався», «Разом нам нічого не страшно», «Ти в мене молодець». А вже потім проаналізуйте, чого боїться ваш малюк. Ви можете звернутися до психолога, щоб пропрацювати дитячі страхи. Ста­райтеся і самостійно допомагати малюкові. Наприклад, використайте казки для зняття страхів, грайте з дитиною, «програючи» страшні ситуації з іграшками.
ІСТЕРИКА ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ
Найжахливіша істерика для всіх-всіх батьків. «Купи!» — кричить дитина, і дорослі готові на все, аби рідний малюк заспокоївся. «Дай!», «Хбчу!», «Не хочу!» — дитина вимагає того, чого їй хочеться, і домагається цього за допомогою
КРИКУ;
ПЛАЧУ;
АГРЕСІЇ ЩОДО БАТЬКІВ.
«Марійка в нас дуже галаслива, просто ультразвук якийсь. Кричить так, що мимоволі хочеться зробити все, що завгодно, аби вона замовкла. А наш тато взагалі не виносить дитячих криків і плачу, тому відразу говорить: «Та дай ти їй усе, чого вона хоче, аби я не нервував, хочу після роботи тиші вдома». І я вимушена дава­ти все, чого б дочка не попросила»
ЩО РОБИТИ?
Передусім, зрозуміти, що в такому ви­падку дитина плаче зовсім не тому, що їй погано. Причина цієї конкретно'пс--терики полягає в тому, що малюк у та­кий спосіб домагається від вас бажано­го. Замість того, щоб сказати спокійно: «Мамо, дай мені, будь ласка, шоколад­ку» або «Тату, я хотів би переглянути ще один мультфільм», — дитина кричить і тупає ногами.
Правило номер один у такому випад­ку: істерика ніколи не повинна прино­сити результат. Усе, що ви можете сказа­ти дитині: «Я готовий(а) тебе вислухати, якщо ти попросиш спокійно». Щойно ди­тина зрозуміє, що істериками нічого не може добитися, вона почне... влаштовува­ти ще гучніші і яскравіші істерики. І саме те­пер треба набратися терпіння. Тому, що якщо ви проявите
стійкість, то незабаром будете винагороджені — дити­на пере^тане влаштовувати концерти. Як бачите, все упирається в правила гри. Ви можете сказати малю­кові: «У нас такі правила: телевізор можна дивитися тільки десять хвилин на день. Ці правила ми не пору­шуємо. Але якщо тобі хочеться, я можу почитати тобі казку». Так ви навчите дитину спокійно домовлятися, а не впадати в істерію.
ІСТЕРИКА ДЛЯ ПРИВЕРТАННЯ УВАГИ
І така істерика теж буває. Вона часто маскується під інші види, але відрізняється тим, що дитина заспокою­ється, щойно члени сім'ї починають реагувати на її поведінку. Істерика заради уваги не рідкість у тих сім'ях, де діти отримують мало уваги, де кожен живе своїм життям і мало цікавиться тим, що турбує малюка.
«Я помітила, що Сєва почав часто влаштовувати істе­рики, причому без особливого приводу. Ходила до ди­тячого психолога, і мені сказали, що це криза (синові шість років). Але я почала спостерігати за дитиною і помітила, що такі істерики трапляються тільки вечо­рами, коли ми з чоловіком дивимося телевізор або сидимо в Інтернеті. Я згадала, що деякий час тому Сєва нас увесь час просив пограти з ним, почитати книжку. Але ми його відправляли пограти самого. Те­пер Сєва вже не просить пограти. Але варто мені сіс-  , ти з ноутбуком або чоловікові увімкнути телевізор, як починаються капризи і сльози».
ЩО РОБИТИ?
Відповідь проста: дати дитині ту увагу, яка їй так необхідна. І нехай пораду набагато простіше вислухати, ніж виконати, іншого виходу немає. Якщо дитина демонструє «погану» поведінку, щоб привернути увагу дорослих, це поганий знак. Ваше завдання — проводити час з малюком (без комп'ютера, телевізора, мобільного телефону). І тоді поступово істерики припиняться.
Як боротися з капризами дитини: 7 порад батькам
Багато батьків не знають, як реагувати на дитячі капризи і дають волю емоціям. Як же поводитися мамам і татам, коли дитина вередує.
Дитячі капризи - зберігайте спокій в будь-якій ситуації
У будь-якій ситуації намагайтеся зберігати спокій. Не варто кричати на дитину: знайдіть спосіб інакше донести до неї свою точку зору. Поясніть, чому ви не будете робити те, що вона хоче. Якщо дитина не реагує на ваші доводи, почекайте, поки вона заспокоїться і зможе сприймати ваші слова. Для того щоб вивести дитину з істерики, міцно обійміть її і утримуйте деякий час в своїх обіймах. Говоріть дитині, що любите її навіть у ті моменти, коли вона злиться, але вас засмучує, якщо вона голосно кричить і кидається на підлогу.
Дитячі капризи - наберіться терпіння
Напад істерики в громадському місці краще перечекати, не реагуючи на поведінку дитини і коментарі оточуючих. Якщо є можливість, віднесіть кричущого малюка в машину або виведіть з магазину на вулицю. Коли він заспокоїться, спокійно обговоріть з ним ситуацію і поясніть, що так вести себе в присутності сторонніх людей неприпустимо.
Дитячі капризи - тримайте своє слово
Якщо ви сказали «ні», дотримуйтеся цієї заборони, як би вам не було шкода свого малюка. Багато батьків готові дозволяти дітям все, лише б вони перестали кричати. Роблячи таким чином, вони закріплюють небажану поведінку дитини. Психологи радять усім членам сім'ї дотримуватися однієї стратегії виховання дітей. Це допоможе попереджати дитячі капризи на етапі їх зародження.
Дитячі капризи - використовуйте розумні доводи
Спробуйте «домовитися» з дитиною. Діти у віці старше чотирьох років вже розуміють зв'язок між своєю поганою поведінкою і подальшим покаранням. Для цього встановіть для дитини чіткі правила. Наприклад, не «перестанеш кричати - залишишся без мультиків».
Дитячі капризи - переключайте увагу дитини
Не варто карати дитину за капризи. Розумніше відвернути її увагу на щось інше. Наприклад, попросивши знайти якийсь товар на полицях або запропонувавши понести корзину в супермаркеті. Необхідність виконання якої-небудь дії допоможе відвернути дитину від її примх і бажання наполягати на своєму.
Дитячі капризи - уникайте їх
Намагайтеся уникати дитячі капризи. Уникайте ситуацій, коли ймовірність істерики висока. Так, батькам не варто йти в магазин з голодною і втомленою дитиною, якщо вони не хочуть викликати новий вибух емоцій.
Дитячі капризи - не залишайте дитину одну
Якщо дитина не йде на контакт, не варто залишати її одну в стресовому стані. Надмірна опіка малюка в даній ситуації теж позбавлена здорового глузду. Адже саме капризами діти висловлюють протест проти батьківського нагляду і демонструють бажання бути самостійними. Тому продовжуйте спокійно займатися своїми справами. Тоді дитина буде знати, що ви завжди поруч, а ваше рішення - остаточне.
ЧОМУ ВСІ  БАТЬКИ ХОЧУТЬ  МАТИ СЛУХНЯНИХ  ДІТЕЙ?
Та тому, що зі слухня­ною дитиною набагато простіше. Дитина, яка робить те, що їй говорить дорос­лий, неймовірно зручна. Її не потрібно вмовляти, вона не викликає роздратування, тому що не сперечається, а мовч­ки виконує команди і вказівки. З неслухняними ж, навпаки, дуже важко. Треба знайти підхід, зуміти пояснити і домовитися. Ось вам і відповідь на запитання: зі слухняними дітьми жити легше.
ЧОМУ ДІТИ  НІКОЛИ НЕ ХОЧУТЬ  СЛУХАТИСЯ?
Уточнимо: «ніколи» — це перебільшення. Діти дуже часто не хочуть слухатися дорослих. Адже дитинство — цей такий дивовижний час, коли малюк постійно прагне зробити щось по-своєму, не так, як вимагає (говорить, радить) до­рослий. І якби так не було, то люди ніколи б не дорослішали, не ставали самостійними, та й узагалі мало чого вміли б.
ХТО ТАКА «НЕСЛУХНЯНА  ДИТИНА»?
Ось що відповідають на це запитання самі дорослі:
  • не слухається маму й тата, вередує;
  • з нею ніколи не домовишся;
  • від неї нічого не доб'єшся;
  • за неї буває соромно;
  • некерована дитина;
  • дитина, з якою я почуваюся безсилим(-ою);
  • дитина, яка не поважає дорослих.
ВИДИ НЕСЛУХНЯНОСТІ
МОВЧАЗНА НЕСЛУХНЯНІСТЬ
Трапляється й таке. Дитина занадто не капризує, не проявляє зайвого невдоволення. Вона не катається по підлозі і не говорить батькам «ні». Малюк просто тихо саботує все, про що його просять дорослі, і мовчки  порушує правила гри. І між іншим, з дітьми буває анітрохи не легше, ніж з тими,  хто протестує і не підкоряється відкрито.
Причинами такої мовчазної неслухняності можуть бути особливості темпераменту дитини. Зовні повільний, не багатослівний малюк може мати досить сильний характер. Йому простіше мовчки щось не зробити, ніж сказати,  з чим він не згоден і що саме йому не подобається.
Деякі побоюються протестувати відкрито. Ось приклад. Павло дуже боїться виховательки. «Вона гучна, — говорить він, — вона нас сварить, коли ми занадто шумно граємо. Мені не подобається, що треба   увесь час ходити парами. Я не люблю, коли мене хтось тримає за руку. Мені спекотно і дуже липко. Вихователька не дозволяє ходити без пари. Тому я просто йду, йду сам по собі. А вона сварить мене і батькам скаржиться." Як бачите, малюк має дуже просте пояснення, але виховательці він нічого не розповів, тому що боїться її і не хоче з нею спілкуватися.
Ще приклад. Батьки дівчинки Лізи прийшли на консультацію до психолога. Ліза не хоче ходити на прогулянку. У сої 4,5 роки вона проявляє неабияку упертість. Ліза не вередує, не влаштовує концертів. Вона просто забивається в кут, щойно дізнається, що незабаром треба йти гуляти. Причому їй не важливо, з ким саме вона піде на прогулянку. Психолог спілкується з батьками і бачить, що вони і справді не можуть зрозуміти, звідки в дитини такий стійкий опір. Потім психолог спілкується з дитиною. Окрім підвищеної тривожності і декількох страхів, у дівчинки теж не вдається нічого з'ясувати. "Я погуляю разом з вами,"- пропонує психолог батькам. І наступного дня вирушає на прогулянку разом із сім'єю. Ліза тулиться до мами, йде, опустивши голову. Час від часу дівчинка боязко озирається по сторонах. Щойно поблизу з'являється маленький собачка, Ліза перелякано забирається на руки до мами і плаче. Після того як страх собак було пропрацьовано із психологом, проблема із прогулянкою зникла. Тепер Ліза гуляє із задоволенням. Ці  приклади демонструють, що не завжди у витоках дитячої упертості і неслухняності лежить небажання підкоритися вимогам дорослих.
ГУЧНА ІСТЕРИКА
«А-а-а-а! Не хочу, не буду!» — кричить дитина і качається по підлозі. Ось це і є класична істерика, якої бояться всі батьки. Дитина не просто не слухається. Вона голосно кричить, б'є руками і ногами по підлозі й абсолютно не збирається реа­гувати на зауваження і вмовляння батьків. Насправді така істерика теж є способом спілкування дитини з дорослим, коли малюк намагається добитися свого. Він не лише не робить так, як хоче дорослий, але й наполягає, щоб дорослий зробив те, чого хоче він.
Наведімо приклад. Аліса прийшла на день народження до подружки. Мама кличе Алісу, тому що час іти. Дівчинці не хочеться залишати веселу компанію. Більше того, їй хочеться отри­мати такий же подарунок, як в іменинниці. Алі­са починає вередувати і плакати, відмовляючись одягатися і йти. Мама вмовляє Алісу спочатку спокійно, потім вже роздратовано. Врешті-решт, мама зривається і починає кричати. Вона хапає дочку і      намагається її вивести. Але дівчинка ридає, падає на підлогу. Усі гості здивовано дивляться на маму з дочкою. Після довгих умовлянь Аліса встає і по­годжується піти, але тільки за умови, що їй куплять таку ж ляльку, як ту, що подарували її подружці. У цьому випадку ми бачимо не лише неслухня­ність, але й маніпуляцію. Це практично «вищий пілотаж», коли дитина домагається свого, знехочу погодившись виконати вимоги дорослої людини.
СТО ТИСЯЧ "НІ"
Уперта дитина, яка постійно говорить своїм батькам і вихователям «ні», «не буду» і «не хочу» — це не завжди неслухняна дитина. Наприклад, Марійка не хоче прибирати свої іграшки. З одного боку, вона не слухається батьків. І батьки повинні наполягти на своєму, а якщо дівчинка все одно не прибере іграшки, покарати її. З іншого боку, можливо, вони просто не навчили її це робити. Чи раніше не вимага ли, щоб це було так. Якщо дитина занадто часто говорить «ні» у відповідь на будь-які вимоги дорослого, постає запитання: хто ще в сім'ї поводиться так само? Зі слів своїх батьків Ігор — некерована дитина. Він говорить «ні» ще до того, як почує прохання. З ним важко не лише мамі й татові, але й учителеві в школі.
Ігор не приймає жодних правил. Улітку, коли він поїхав до табору, вожаті скаржилися, що коли загін йшов вправо, хлопчик уперто йшов вліво, Психолог довго спілкувалася з батьками, і її здивувала татова позиція. На всі пропозиції психолога він відповідав відмовою та опором. А мама кілька разів наголосила, що хлопчик дуже схожий на татуся і копіює його поведінку. Коли вона сказала про це татові, той весело погодився і сказав, що чоловік має бути впертим, а підкорятися жінці неправильно. Між іншим, майже всі шкільні вчителі в початковій школі — жінки. Та й удома хлопчика виховують мама і бабуся, тато ж удома буває тільки по неділях,
Висновок: дитяча неслухняність може бути копією батьківської поведінки.
УСЕ НАВПАКИ
Чи доводилося вам бачити, що дитина всі ваші прохання не ігнорує, але ро­бить усе з точністю до навпаки? Це такий витончений спосіб неслухняності в дитини? Мабуть, так. Однак самої неслухняності малюкові замало. Він ще хоче подивитися на вашу реакцію, розмірковуючи приблизно так: «А якщо я за­раз зроблю навпаки? Що ти мені скажеш?» Малюк не боїться реакції дорослого, швидше, вона його бавить. Нерідко діти вдаються до такого способу поведінки, щоб викликати в дорослого емоційну реакцію. Причиною може бути дефіцит уваги з боку батьків.
4  ПРИЧИНИ ДИТЯЧОЇ НЕСЛУХНЯНОСТІ
Причини можуть бути абсолютно різними залежно від ситуації.
1. САМІ БАТЬКИ ПОВОДЯТЬСЯ ЯК -   НЕСЛУХНЯНІ ДІТИ
Мама відправляє сина з татом на прогулянку і напучує: «Ви там у калюжі не лізьте, а то ноги промочите». Можна, звичайно, сперечатися проте, що справжнім чоловікам жодні калюжі не страшні і що мама перестраховується. Але найголовніше в цій ситуації те, що тато першим починає вимірювати глибину калюж. Що при цьому відбувається в дитячій голові, якщо тато першим порушує правила? Те саме трапляється і тоді, коли батько кидає папірець повз урни, запевняючи при цьому дитину бути акуратною і не смітити. У такому разі вже будьте впевнені, що завтра дитина не слухатиметься вас узагалі.
2. ВІДСУТНІСТЬ ЄДИНИХ ПРАВИЛ
Це коли дитину виховують одразу декілька дорослих (часто саме так і буває) і хтось вимагає одне, хтось — інше. У результаті ди­тина або не розуміє взагалі, чого від неї хочуть, або розуміє, що цілком може маніпулювати до-зослими, коли вони ніяк не можуть домовитися.
3. НЕВМІННЯ БАТЬКІВ ДОМОВИТИСЯ З ДИТИНОЮ
Тут не йдеться про те, щоб підлаштуватися під дитину. Питання в тому, чи можуть дорослі поясни­ти дитині, чому треба робити так, а не інакше, чому є такі правила і їх треба до­тримувати.
«Що ще пояснювати — і так усе очевид­но», — дуже часто говорять батьки. Але те, що зрозуміло нам, дорослим, зовсім не обов'язково зрозуміло п'ятирічній дитині. Якщо ми хочемо, щоб дитина слу­хала і чула нас, дорослих, до неї треба ставитися з повагою. Пояснювати їй пра­вила, цікавитися, як дитина вважає сама, як розуміє ці правила.
4. БАТЬКИ НЕ ЗНАЮТЬ, ЯК РЕАГУВАТИ НА НЕСЛУХНЯНІСТЬ, І Щ0РАЗУ РЕАГУ­ЮТЬ ПО-РІЗНОМУ
Усе залежить від обставин. Наприклад, сьогодні мама й тато в доброму гуморі. Вони, звичайно, бачать, що їхня дитина поводиться не дуже добре, але не хочуть говорити їй нічого поганого. Та й узагалі, маленька вона ще, не­хай попустує. Але завтра малюк так само погано поводить­ся в іншій ситуації. Наприклад, десь у громадському місці, де перехожі осудливо поглядають на дитину і, головне, на її батьків. Тоді тато раптом починає суворо розмовляти з ди­тиною і навіть може відшльопати. Малюк не стане від цього слухнянішим. Тим більше в його голові не з'явиться розуміння того, як же все-таки правильно поводитися.
ЩО ТАКЕ "ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ"
Це відбувається в сім'ях, де немає правил, що діють увесь час. Деякі з них спонтанно з'являються і так само спонтанно зникають. Наприклад, мама сказала, що відсьогодні вся сім'я миє посуд самостійно. Можна по черзі. І навіть одного вечора контролювала процес. Але потім вона знову почала мити по­суд сама, пояснюючи це тим, що всі інші миють посуд неякісно, а їй доводить­ся переробляти їхню роботу. Що зробить наступного разу дитина, яку про щось попросить дорослий? Малюк вирішить, що зовсім не обов'язково виконува­ти всі вказівки дорослого, тому що все одно все відмінять. Отже, ви самі дали зрозуміти дитині, що не всі ваші прохання і вказівки треба виконувати. А діти не люблять подвійних стандартів. Для дітей усе має бути ясно і зрозуміло, причому сьогодні так само, як і вчора.
ВЕЛИКІ НЕДОЛІКИ СЛУХНЯНИХ ДІТЕЙ
А чи добре, коли дитина завжди беззаперечно слухається до­рослих? Погляньмо на ситуацію з іншого боку. Дитина виросла, здобула освіту і знайшла роботу. Як ви вважаєте, яку посаду обійматиме людина, ідеально слухняна в дитинстві: на­чальника чи підлеглого? У беззаперечній слухняності теж немає нічого хорошого. Як правило, гіперслухняні діти — це тихоні, які бояться зробити хоч щось не так, бути не схва­леними своїми батьками і вихователями. Вони бояться приймати самостійні рішення, щоб раптом не отримати на горіхи, якщо щось піде не так. У таких дітей зазвичай занадто жорсткі і вимогливі батьки. І хоча на перший погляд здається, що нічого страшного в цьому немає, але саме такі малюки часто стають жертвами в дитячому колективі. І може мину­ти дуже багато часу, перш ніж такі діти стануть самостійними і впевненими в собі.
ЄДИНИЙ ВЕБ-ПОРТАЛ ВИКОРИСТАННЯ ПУБЛІЧНИХ КОШТІВ
Публічні закупівлі
Гайсинська РДА
Гайсинська районна рада
Гайсинська міська рада
Форма авторизації адміністратора

Логін: *

Пароль: *

Час сессії вичерпано. Дані не збережено!
Дані вдало збережено!